Меню

Боєць «волонтерського фронту» – Юлія Толмачова

Категорія: ЗМІ про нас
15-08-2015
264

Вона добре розбирається у мінах та розуміється у типах бронежилетів, а коли  чує про себе гарні відгуки – ніяковіє. Вже більше року через кожні 10 днів їде на передову, аби доставити допомогу захисникам нашої держави – продукти харчування, оптику, техніку, одяг. Своє життя розділяє на до і після початку війни. Об’їздила чи не кожну гарячу точку на передовій. Українська «Лара Крофт», гордість Житомирщини, яку знають чи не по всій Україні. Волонтер Юлія Толмачова поділилася думками  з журналістами.

Юліє, ви говорите, що розділяєте життя на до і після початку війни. Яким було Ваше життя «до»?
У мене є свій магазин, якому вже 18 років. Окрім цієї діяльності я є головою правління благодійного фонду «Всесвіт за майбутнє». Протягом 4-х років ми допомагали онкохворим дітям – купували їм медикаменти, кожного року влаштовували свято на Різдво. І не дивлячись на те, що цього року війна – ми все одно зробили свято для діток. 

Що ж змусило таку, на перший погляд, тендітну жінку кардинально змінити своє життя і вирушити на передову?
Все почалося тоді, коли анексували Крим, коли сталися перші заворушення в Донецьку і Луганську. Наші військові вже були у східних областях і ми влаштували в Житомирі першу благодійну акцію. Зібрали певну суму грошей і відправили продукти в зону АТО. Потім вдруге так само зробили. Купили ліхтарики хлопцям, ще щось.  Пізніше почали з’являтися чутки, що допомога, яку люди збирають, не доходить до хлопців, щось пропадає по дорозі. І я вирішила в кінці квітня минулого року поїхати особисто. 

Це була перша, але не остання поїздка. Чому?
Коли я вперше побачила очі хлопців – зрозуміла, що тепер їздитиму постійно. Передати словами це неможливо. Це потрібно бачити – їх вдячність, те як вони тебе приймають, ставляться до тебе. Це і дало поштовх продовжувати цю справу.

 

З підписів на Ваших фото у мережі можна здогадатися, що Ви потрапляє у ситуації, коли дійсно «гаряче». Що найважче переживати волонтеру-жінці у зоні АТО?
Ви знаєте, у мене немає там неприємних моментів. Страшно, як і будь-якій нормальній людині, коли ідуть обстріли. Я бачила як гинуть люди, я бачила поранених. Стільки раз було таке, що витягувала поранених… Так, це страшно. Але страх відчуваєш тоді, коли це все закінчується.

Чи можете у цій війні Ви для себе відшукати щось позитивне?
Головний позитив у тому, що сталося, це те, що дуже багато з’явилося справжніх друзів там на фронті. Окрім того, моє життя особисте перевернулося повністю на 100 %, змінився весь світогляд. Мені здається я взагалі іншою людиною стала за цей рік і два місяці. У мене навіть відношення до людей змінилося. Мені часто знайомі говорять: «Толмачова, ти стала добрішою». Немає вже тих цінностей, які були до цього: накопичувати гроші, кудись з’їздити відпочити. Тепер у мене цього немає. Мені вже протягом 2-х місяців друзі литовці, які нам допомагають, пропонують відпочинок. Кажуть, що оплатять відпочинок в Швеції в горах або в Литві на морі. Але я не можу собі цього дозволити. 
Адже як я можу поїхати відпочивати, коли там хлопці. Вони щодня дзвонять: «Юля, коли ти будеш їхати? Коли ти приїдеш? Коли ти допоможеш?». Як я можу поїхати? Хоча я розумію, що потрібен якийсь відпочинок, навіть психологічний. Але я не готова поки що до цього. Я навпаки, приїжджаю туди і оживаю. Я бачу хлопців, я спілкуюся з ними. Там абсолютно всі прості… А ти на них дивишся, як на велич. Адже вони стоять там, захищають Україну, щоб ми всі спокійно спали і наші діти. А почуття гумору у них взагалі чудове. Там стріляють, а вони сміються, і зі сміхом нам кажуть: «Тікайте звідси, тікайте, ховайтесь в укриття». Останнього разу коли їздили – заїхали по дорозі в госпіталь, в Харків до наших бійців. На скільки ж вони були раді, вдячні були, потім дзвонили. Я розумію на скільки для них важливе це спілкування. Не те, що між ними, а з волонтерами, з тими, хто до них приїжджає. Якусь звісточку, якусь передачу хтось привезе. .. Я з багатьма дружинами спілкуюся. Хоча особисто ми з ними не знайомі, але по телефону говоримо. Вони часто просять щось передати, навіть пересилають мене фотографії дітей. Адже там, в АТО,
прості телефони у хлопців, щоб менше бились коли осколки попадають. Не всі мають можливості отримувати «ммски». Тому дружини мені надсилають фотографії дітей, я хлопцям привезу, покажу, вони подивляться, помилуються, а видаляти просять вже тоді, коли я від’їжджаю.

 

Ви так часто навідуєтеся до військових на передову і, напевно, стали «своєю» серед них. Чи дали вам позивний?
(Сміється) Так, є. Лара Крофт мене називають. Такий позивний мені дав чоловік з Індії – Бано. Він дуже багато нам допомагає, живе у Києві. Він сам на передову не їздить, але збирає, на склад все привозить. Багато атошників його знають, спілкуються з ним по телефону, а він часто каже: «Там десь Лара наша повинна приїхати». Тому вони вже всі мене так називають. (ред. Лара Крофт – персонаж із фільму,  жінка-археолог, яка не уявляє життя без пригод).

 

А серед волонтерів з’явилися друзі у Вас?

Так, дуже багато! І в Києві, і в Харкові, і в Кременчузі, і в інших містах, всіх не перелічити. Ми раніше не знали один одного, познайомились в АТО. Тепер спокійно можемо один до одного в гості заїхати. Останнього разу, коли їздили на передову, зламалися в дорозі. Ніч була. Я одразу ж почала дзвонити. Спочатку на зв’язок вийшов спецпідрозділ «Дніпро 1». Я подзвонила, сказала, що ми зламалися. Через хвилину зателефонував командир і сказав, що висилає «Камаз» за нами. А відстань більше 100 км. Паралельно я згадала, що неподалік знаходяться волонтери з організації «Крила Фенікса-Бердичів», зателефонувала Сашку Єрмошину. За нами одразу ж приїхали, зробили все, що треба. Ми «Дніпру 1» дали відбій тоді. Адже волонтери вже допомогли, чим змогли. 
А було і таке, що фура  під Полтавою зламалася. Пів на 7 ранку, зима, холодно, машина не їде. Найближче до нас були харківські волонтери. Зателефонувала Ользі Резніченко, вона сказала зачекати. Вийшла на волонтерів з Полтави і вже через короткий проміжок часу 5 волонтерів з різних організацій були біля нас. Вони допомогли нам, їжу з собою в дорогу дали. Волонтери це ціла сім’я, котра допомагає один одному. Ті з якими я познайомилася – це прекрасні люди. На них, як я кажу, молитися треба. 

Де волонтери шукають допомогу. Хто, зокрема, допомагає Вам зібрати необхідне ?
У Житомирі найбільше допомагає родина Розенблат. Окрім того, щоразу у зону АТО я їду на фурі, яка належить підприємству «Фаворит». Багато хто допомагає дрібничками. Школи збирають якісь смаколики, діти пишуть листи, малюють малюнки, це дуже важливо для хлопців. Хто 20 грн. принесе, хто 100. Ми одразу направляємо до магазину купити цигарок чи щось інше.  Є також приватний м’ясокомбінат в Харкові, який постійно, на кожну поїздку, дає 100 кг ковбаси, сиру, масла. Не важливо у який час доби ми приїжджаємо.  Просто зідзвонюємось і вони допомагають. Дуже важливо те, що мені допомагає хлопець в Житомирі  – Максим, з Луганська, комп’юторщик. Раз в місяць він приносить фінансову допомогу. Дві тисячі – тисячу, як у нього виходить.  Але раз в місяць він регулярно з’являється тут. (ред. Для збору допомоги Юлія Толмачова виділила місце у власному магазині). 
Є також американський благодійний фонд «Майдан Юнайтед». Вони допомагають медикаментами, памперсами, постільною білизною для госпіталів. Це медичний благодійний фонд, тому вони мають право надавати тільки медичну допомогу. Є і багато окремих людей по Україні, які допомагають, закордонних організацій також багато. Говорять, що люди почали менше допомагати…Так, зараз менше. Десь з початку весни, після того як був вихід з Дебальцево, все пішло на спад. Люди вважають, що війни немає, і що там все добре. Люди не бачать ситуацію на фронті і вони втомилися. Дуже важко зараз допомагають. Можна сказати, що з тих обсягів допомоги, яку надавали люди залишилось 15%.

Не дивлячись на такі цифри Вам і вашим колегам-волонтерам все ж вдається зібрати все необхідне і у черговий раз приїхати на передову. Де ви берете сили?
Я вже казала, що коли ти хоч раз побуваєш там, свідомість змінюється.  Я бачила на фронті дорослих чоловіків, які ридали як діти. І ночами мені часто сняться очі бійців. Те, що вони роблять для нас неможливо переоцінити.  Розуміння цього дає сил і натхнення іти далі у «волонтерський бій». Зараз для мене люди, які там знаходяться – це все. І я їх готова захищати до останнього, боротися за кожного з них скільки буде потрібно.

Номер карти приват: 4149 6258 1032 7369 Юлія Толмачова

 

 

"СЛІД НЕГАЙНО ЗАКІНЧИТИ ЦІ БУРШТИНОВІ ВІЙНИ, ЩОБ НЕ СТРАЖДАЛИ ЛЮДИ"

Борислав Розенблат
(народный депутат Украины)